Последние новости Украины и мира

Фактично провал відставки Гройсмана – ще один сигнал всій вертикалі влади, що Зеленський в очах нардепів поки що не повноправний президент.

Звичайно, ви вже давно посміялися і покрутили пальцями біля скроні щодо нашої Верховної Ради, коли парламент не зміг звільнити прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, який 23 травня написав заяву про відставку.

Таким чином, Кабінет Міністрів залишається працювати до формування нового коаліційного уряду, що найімовірніше відбудеться тільки в серпні-вересні після дострокових виборів.

Проте, вже зрозуміло, що все одно прем'єр у нас буде інший, але навіщо так чіпляється зубами за своє крісло, чому це у нього вийшло на цей раз і чим все це закінчиться.

Детальніше про це пропонує поговорити Андрій Томський – автор і ведучий програми "Червона картка", черговий випуск якої вийшов в ефірі телеканалу Rabinovich TV у вівторок, 4 червня.

У день розгляду Верховною Радою питання про свою відставку прем'єр-міністр Володимир Гройсман з'явився під куполом задовго до початку пленарного засідання. Минаючи журналістів, він відправився на зустріч з фракцією іменного "Блоку Петра Порошенко", яку нині повсюдно називають фракцією "Європейської солідарності" – такий ребрендинг політсила колишнього президента провела напередодні дострокових виборів.

За підсумками засідання вирішили одноголосно – голосувати проти відставки, розповів журналістам депутат від БПП, один з найближчих соратників колишнього президента Ігор Кононенко. Мотивація була досить відвертою і фактично агресивною. Мовляв, проблема в тому, що якщо проголосувати за відставку Гройсмана, то країна на 4 місяці може стати некерованою. Це небезпечно для країни, тому фракція, з огляду на це, прийняла таке рішення. Так пояснив Кононенко рішення фракції, фактично давши зрозуміти, що яку б кандидатуру Зеленський не представив в якості прем'єра, Рада за нього не проголосує принципово. Що ще раз доводить, що між парламентом і президентом зараз не просто непорозуміння, а відверте мочилово. Що для країни, до речі, ще більш небезпечно. Фактично провал відставки Гройсмана – ще один сигнал всій вертикалі влади, що Зеленський в очах нардепів поки що не повноправний президент (втім Зе, ймовірно, з цього отримає для себе чималу піар-вигоду).

Ще раніше відреклися від голосування за відставку прем'єра парламентські мажоритарники. Ні для кого не секрет, що Володимир Гройсман, на відміну від своїх попередників, зберігав хороші особисті контакти з багатьма депутатами з мажоритарних округів, завжди вчасно реагуючи на їхні прохання про розподіл статей соцекономрозвитку. Таким чином, навіть при всьому бажанні відправити Гройсмана на "політичну пенсію", опозиційні меншовики не змогли б зібрати голоси. У підсумку відставку Гройсмана підтримало всього 97 депутатів – семеро членів фракції БПП, двоє фронтовиків, 19 членів "Опозиційного блоку", 14 радикалів, 12 членів "Самопомочі", 9 від "Батьківщини", 3 члени "Відродження" та 31 позафракційний депутат, в тому числі представляють партії "Свобода", "Укроп" і "Опозиційну платформу – За життя". 

Природно, головні парламентські шишки не таїли свого задоволення з результатом провалу відставки Гройсмана, після чого спікер Андрій Парубій навіть зробив офіційну заяву про те, що члени Верховної Ради не збираються прощатися з Гройсманом і закликають його і далі працювати заради розвитку України. Хоча між рядків це звучало як "ми одні із Зеленським не впораємося. Тому давайте продовжувати разом".

Сам прем'єр подякував Раді за рішення, додавши, що його заява про відставку була "не емоцією, а позицією". Але тим не менше, повівся надзвичайно відверто. Гройсман заявив, що частина депутатів, тільки на камеру журналістів намагається виглядати краще, ніж є насправді, а насправді це гниловаті люди, які багато десятиліть творили у владі всяку фігню, а тепер бідному Гройсману, бачте, за ними все це розбирати і боротися з тим, що ті натворили.

Але подальша доля самого прем'єра поки зрозуміла тільки до моменту формування нового коаліційного уряду. Штурмувати Раду на дострокових виборах він збирається сам зі своєю партією "Українська стратегія", перший з'їзд якої відбудеться наступного тижня. Останні рейтинги політсил поки не обіцяють партії прем'єра політичного майбутнього, а переговори про об'єднання з іншими політсилами так нічим і не закінчилися.

Цікаво, що у самій "Європейської солідарності" кажуть, що переговори про об'єднання з ними провалив сам Гройсман. "Порошенко пропонував Гройсману йти разом на вибори. Таку ж пропозицію Порошенко робив Кличко. І що відбувається. Обидва спершу погодилися, а коли справа дійшла до обговорення квот, відмовилися. Соціологія дає 20, в кращому випадку 25 місць за списками. Які можуть бути квоти на таку кількість? А вони хотіли отримати гарантії, що кожен заводить хоча б по 5 чоловік, з іншого боку, Парубій вже точно йде з нами і він зміг домовитися про своїх людей як за списком, так і по мажоритарці. Тепер Кличко приходить і каже, що згоден на умови Порошенко, а Гройсман все-одно захотів йти сам. Так розповідають депутати з БПП.

Звичайно, не можна не розуміти, що Гройсман взагалі-то намагається зберегти обличчя і політичні перспективи, і цим було продиктовано його бажання написати заяву про відставку. Самостійно Гройсман та його політична сила, перебуваючи в тому ж сегменті, що і "Європейська солідарність" Порошенко, не мають політичного майбутнього. Але вийти із зони одновідсотковою підтримки він міг би або за рахунок гучної відставки або при вдалому політичному союзі.

З Порошенко Гройсману виявилося не по дорозі, вони розійшлися. Органічно виглядає об'єднання з Кличком, колишній мер Вінниці і діючий мер Києва могли б домовитися ресурсно і ідеологічно, але раз Кличко приєднався з Порошенком, то політичні перспективи Гройсмана стають ще більш туманні. Що ж – хай пробує.

Втім, низька активність парламентаріїв з кадрових питань грає і проти президента Володимира Зеленського. В кінці того тижня він нарешті вніс в Раду подання щодо звільнення глав МЗС, СБУ та Міноборони. Однак, процедура розгляду цих питань передбачає, що вони пройдуть вердикт комітетів, а тільки після цього будуть виноситися в зал. Для звільнення Клімкіна профільним є комітет з питань закордонних справ, для звільнення Грицака і Полторака – з питань нацбезпеки і оборони.

Найближчі планові засідання комітетів намічені на 5 червня, таким чином, до кадрових пропозицій Зеленського депутати приступлять не раніше 6 червня.

Втім, чи будуть голоси за відставку цих міністрів – велике питання. Також як і щодо генпрокурора Юрія Луценка. Відзначимо, що раніше керівник партії "Слуга народу" Разумков заявляв, що подання на звільнення Луценка подаватися не буде тому що до виборів все одно за це в Раді голоси не наберуться. Однак ця заява викликала неоднозначну реакцію в суспільстві, з'явилися версії, що на Зеленського натиснув Коломойський, який раніше говорив, що Луценко міняти не треба.

Втім, поки голоси за звільнення генпрокурора не проглядаються. Причому не тільки через те, що Рада не хоче приймати нічого з того, що пропонує Зеленський, а й тому, що незрозуміло – кого президент буде вносити на ці посади.

У будь-якому випадку ми маємо в Україні дивовижну ситуацію – справжній управлінський колапс, коли паралізована фактично вся законодавча робота країни. Такого в нашій історії ще не було. І що дивно – як-то ми ще продовжуємо існувати. Можливо по інерції, тому що регуляторні механізми працюють "по накатаній", проте так довго тривати без роботи парламенту і Кабміну не зможемо. А й ті й ті, як бачите, ясно заявили, що замість того, щоб працювати і відпрацьовувати гроші платників податків збираються змагатися в розподілі сфер впливу.

Ви дивилися програму "Червона картка". До побачення.

Читайте нас в Facebook і Тwitter, також підписуйтесь на канал в Telegram, щоб завжди бути в курсі важливих змін в країні і світі.

останні новини